(Автор: Мія Кріпак, Кураторка освітніх траєкторій, Порадниця Академії U: maker)

У розмові з підлітками я дуже часто чую фразу: «Я не знаю, ким хочу бути».

І тоді я прошу видихнути, зробити уявний крок назад — у теперішнє — і поставити собі інше питання: «Хто я є зараз?»

Зауважу, що це друге питання часто залишається непроясненим навіть у тих, хто впевнений, що знає відповідь на перше — ким стати і яку професію обрати.

Для батьків криза підліткового віку часто виглядає досить прямолінійно. Підліток може здаватися тихим або агресивним, не хотіти спілкуватися, не вчитися, ігнорувати поради, не приймати допомогу, поводитися зверхньо або відсторонено.

Особливо складно це переживається, коли йдеться про дівчат — адже страхи у підлітковому віці у них нерідко супроводжуються підвищеним соромом, тривогою та внутрішньою невпевненістю. Тому питання як допомогти дівчинці-підлітку часто постає дуже гостро.

Скажу відверто: у цей момент підліток часто проживає зовсім інше. Він вміщує в собі багато страху, сумнівів, а ще — сорому і подекуди навіть провини. Просто не завжди має слова, щоб це сказати, або не хоче ділитися (і це теж частина сепарації).

Перехід від підлітковості до дорослості майже завжди супроводжується невизначеністю. Кризи підліткового віку повторюються хвилями, і кожна з них по-своєму складна. Невизначеності стає так багато, що вона перетворюється на простір для найрізноманітніших фантазій.

І тоді може з’явитися сильний імпульс знайти швидке рішення — якусь «чарівну пігулку», що одразу зніме напругу й дасть відповідь на всі питання: ким бути, ким стати, яку професію обрати. Це справді може заспокоїти — але, найімовірніше, лише тимчасово.

Се ля ві — з французької «це життя».

Кризи не трапляються з нами випадково. Вони вчать шукати нові шляхи, змінювати спосіб руху, змушують щось у житті працювати по-іншому. Тож є сенс проживати ці кризи, замість того щоб ховати їх у шафу чи під ліжко — аби не муляли очі.

Як любить казати один підліток, з яким я працюю: «Ну що ж тепер робити?»

Працювати над навичками, які допомагають виходити зі складних життєвих ситуацій. Бо ми не можемо вберегти себе від суму, злості чи розчарування так само, як не можемо сховатися від самого життя.

Які це навички?

Безумовно, їх багато. Та ключовою я назвала б стійкість — як уміння тривати. Це про здатність спиратися на себе, робити автентичний вибір і залишатися в контакті з власним досвідом.

А народжується це з уміння ставити собі запитання і чесно рефлексувати відповіді — навіть тоді, коли вони не дають швидкої ясності.

Оскільки кризи трапляються не один раз — через п’ять, десять, п’ятнадцять років — навичка їх подолання має бути з нами завжди. Саме тому в U: maker ми приділяємо цьому системну увагу.

У нас є два ключові формати.

Перший — ведення особистого Профілю. Це своєрідна інтерактивна дошка, де підлітки фіксують свій навчальний рік: що відбувалося в першому, другому, третьому циклі та у їхньому житті загалом. Так поступово формується цілісна картина власного шляху — в особистісному, академічному та профілізаційному вимірах. Це особливо важливо в період, коли питання ким бути звучить гучніше за всі інші.

Другий формат — рефлексія з порадником. Разом вони осмислюють наповнення профілю, досвід виборів, сумніви, зупинки й рухи вперед. Поруч є доросла фігура, яка може десь підказати, а десь — не давати порад і просто бути поруч.

Окремо існує й групова рефлексія. Вона допомагає бачити динаміку спільноти: хто що обирає, хто вагається, хто змінює напрям. Через питання до власного досвіду поступово з’являється опора на нього.

Бо усвідомлення дає вибір.

А вибір, що спирається на власний досвід, і є тією внутрішньою опорою, яка допомагає витримувати кризи й рухатися далі — у житті, яке не завжди просте, але справжнє.

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина зрозуміла, як обрати професію усвідомлено, запрошуємо на консультацію в Академію U: maker.