Діана Піка — молода письменниця і майбутня філологиня, яка нині навчається у Києво-Могилянській академії. Вона пише у жанрі фентезі, а ще мріє про створення власного бренду. Чим для Діаны було навчання в ліцеї «U: maker Academy», про що мріє зараз та якою бачить Україну? Про це та інше ми поговорили з випускницею в межах серії інтерв’ю.

Це ваше перше інтерв’ю в житті?

Так.

Круто, вітаю! Це був рік вашого початку дорослого життя — що змінилося після закінчення ліцею?

Насправді я не можу сказати, що змінилося багато. Змінився навколишній світ, змінилися ті люди, які мене оточують. Змінився стиль життя, бо тепер треба їздити кудись самостійно, а не просто виходити до школи. Але реально нічого не помінялося.

Ви навчаєтеся у виші?

Так, у Києво-Могилянській академії. Моя спеціальність — германська філологія, германські мови.

Це саме те, чого ви прагнули, чи просто так склалося? Бо іноді з людьми так трапляється, що вони просто кудись йдуть, аби йти.

Я хотіла цього. Спочатку довгий час обирала між філологією та психологією, але все-таки обрала філологію, бо це здалося мені практичнішим.

А як вам навчання в університеті порівняно зі школою, з ліцеєм? Це щось складніше?

Складніше, так, це дійсно складніше, бо дуже великий обсяг завдань і робота трохи відрізняється. І, можна сказати, зросла відповідальність.

А ким ви себе бачите після отримання цієї освіти?

Я думала, що буду або перекладачкою, або літературною редакторкою, або піду в PR, SMM, менеджмент. Міркувала над тим, що піду після бакалаврату на магістратуру з менеджменту.

А якщо говорити про внутрішній стан — чи помічаєте ви в собі певні зміни? Можливо, щось нове, що ви раніше за собою не помічали, а ось воно вам відкрилося.

Ні, взагалі ні. Рік просто минув: якщо порівнювати рік тому, коли я ще була в одинадцятому класі, і зараз, коли закінчую перший курс універу, то це досить маленький проміжок часу. Я сама не можу це в собі так просто ідентифікувати.

А якщо згадувати ліцей — це не дуже давня для вас історія — які три перші слова-асоціації вам спали б на думку?

Друзі, власний час і профорієнтація.

Я розумію, що спогадів може бути чимало, але, можливо, ви згадаєте два-три якихось теплих чи особливих спогади про час навчання в ліцеї?

Пам’ятаю, у нас був проєкт з Буками. Буки — це маленьке селище на Черкащині. Ми поїхали в каньйон, щоб розвідати обстановку, бо мали вигадати проєкт для покращення місцевої інфраструктури. І цей виїзд, та й загалом весь проєкт, запам’ятався найбільше, бо було дуже-дуже багато командної роботи. Ми — я, мої однокласники й однокласниці — чудово попрацювали. Це було і весело, і складно. Тому що для мене та ще деяких із нас, хто складав НМТ, цей проєкт був додатковим навантаженням. Трошки невдало за часом, бо треба було готуватися до іспитів. Але, з іншого боку, в цьому я змогла знайти певне розвантаження і час на розвиток. Адже це дало багато комунікації та цікавої аналітичної роботи.

А якщо згадати певних людей з ліцею?

Викладачі в нас були всі особливі — у всіх свій характер, до всіх потрібен підхід, і мені подобалося, що у нас з кожним викладачем можна було вести діалог. Бо в звичайних школах тобі каже викладач: «Ми займаємося так, і ти ставишся до мене так» — і на цьому все. А в ліцеї ми могли навіть впливати на наш розклад чи навчальну програму.

Тому дуже скучила за Людою, вона у нас вела математику. Це перша викладачка, яка змусила мене зрозуміти математику. За Владом Сасіним сумую, тому що в нього були дуже нестандартні уроки історії. За Вітою сумую, за Анастасією…

Чи ви колись навчалися в державних школах?

Так, протягом 9 років.

Якщо порівняти навчання в «U: maker» з державною школою — чим вони відрізняються?

Я гадаю, що все-таки в державній школі дають дуже багато саме академічних знань. Так, не всі з них здаються потрібними і їх може бути забагато. Можливо, в «U: maker» у нас не було мотивації йти саме в академічний спектр, тому що ми всі були зосереджені на профорієнтації. Але це 10–11 класи, і я вважаю, що старша школа якраз і має бути направлена на профорієнтацію.

Мені дуже сподобалося в ліцеї те, що в нас було достатньо вільного часу, бо треба іноді й відпочивати, а коли в тебе є вільний час, ти можеш займатися чимось своїм. І саме через щось своє можна зрозуміти, чим ти хочеш займатися далі, яка професія тобі близька.

Як я вже казала, стосунки між вчителями й учнями, цей діалог, який можна вести — теж плюс «U: maker». І загалом вся атмосфера в «U: maker» — набагато дружніша, ніж у державних школах, бо там учитель завжди вище тебе.

Тобто в ліцеї панує рівність?

Так, тут є рівність.

Я розумію, що минув всього рік, але все-таки — чи можете ви простежити, що корисного вам дав «U: maker» для дорослого життя у сфері навичок чи якостей?

«U: maker» дав мені всі можливі соціальні навички. Бо якраз у ліцей я прийшла тоді, коли до цього три роки навчалася онлайн: карантин, війна… Я дуже багато тут дізналася — наприклад, як можна вирішувати конфлікти, як знаходити спільну мову з різними людьми, бо це дійсно складно. І, напевно, в «U: maker» я стала відповідальнішою та самостійнішою.

Як ви гадаєте, чи важливо одразу розуміти, ким ти будеш, коли виростеш — збагнути це, коли тобі 15, 16, 17?

Можливо, одразу можна хоча б зрозуміти, що тобі подобатиметься. Це такий перший крок. Адже можна й у 40 років збагнути, що ти хочеш кардинально змінити кар’єру. А ось у 15–16 років варто хоча б замислюватися над тим, що спробувати, а не вирішувати остаточно, ким ти будеш усе решту життя.

Це слушно, враховуючи, що світ змінюється і постійно з’являються нові професії та напрямки… А якщо трішки пофілософствувати: як гадаєте, що краще — щасливий двірник чи не дуже щасливий, але, умовно кажучи, керівник якоїсь корпорації?

Це досить складно, тому що мені зараз 18 і я свідома того, що скоро варто буде шукати роботу. Я розумію: якби я була двірником, то щасливою не могла б бути, адже не мала б змоги жити в комфортних умовах із такими цінами, як у нас зараз. Але якщо говорити суто про щастя, і якщо цей двірник дійсно насолоджується життям, то, я гадаю, краще насолоджуватися життям. Адже навіть якщо ти досягаєш великих успіхів, але вони в тобі не залишають нічого внутрішнього, то вони безглузді.

Що б ви хотіли встигнути за життя?

Із ключового — я б хотіла після себе залишити зібрання книг. Адже я зараз пишу і вже видала одну книжку.

А що ви пишете?

Фентезі.

А як називається ваша книга? Давайте її назвемо.

«Легенда про першого письменника і читача».

Тобто ви мрієте стати письменницею?

Гадаю, так. Я принаймні вже почала. Одночасно з цим я все-таки хотіла б створити свій бренд одягу, бо це мій другий за важливістю інтерес. Колись я хотіла бути моделлю, але вже цього не прагну. А ще дуже хотілося б багато подорожувати. Це дуже об’ємне питання, тому про нього треба багато думати.

Чи є у вас мрія? Якась глобальна чи особиста — про що ви мрієте? Бо є цілі, які можна поставити і дійти до них крок за кроком, але йдеться про речі, що даються складніше і стають категоріями мрій.

По-перше, я хочу прожити щасливе життя, хочу ним насолоджуватись. Можливо, не кожним днем, але насолоджуватись. І, напевно, є все-таки мрія про бренд. Справді, мені хотілося б заснувати бренд, щоб я змогла влаштувати показ. Можливо, щоб моє ім’я було відоме.

Успіху вам у цьому.

Дякую.

А якби вам дали повноваження і можливості, які дозволили б впливати на цей світ? Які дві-три ключові речі ви б змінили?

Я не думаю, що зможу зараз відповісти на це питання, бо воно дуже складне і поставити його доводиться в не дуже сприятливих умовах. Змінити хочеться багато, але все-таки є відчуття, що не все можливо змінити. Тому це питання я пропустила б.

А якщо помріяти?

Зараз навіть важко мріяти.

Розумію. Як вам взагалі навчатися під час війни?

Можна сказати, що це вже стало буденним. Наприклад, якщо вночі був обстріл, ми все одно їдемо в універ, навчаємось — усе, як було, так і є. Ми просто живемо далі. Розуміємо, що є певна загроза, та ми її переживаємо і потім знову повертаємося до звичайних справ.

Чи ви свідомо обрали Київ для навчання?

Так, я обрала Київ, бо вже переїхала з Дніпра, тож не хотіла вдруге переїжджати. До того ж Київ мені дійсно подобається. Тут чимало всього: був багатий вибір, де саме навчатися. За кордон я не хотіла — категорично прагнула залишитися.

Що для вас найважливіше в людях?

Чесність, доброта і відвертість. Мені дуже імпонує, коли людині щось не подобається і вона може знайти сили сказати це одразу, а не накопичувати негатив у собі.

А що ви не сприймаєте?

Не сприймаю безвідповідальність, любов до пліток, лінь.

Чим зараз займаєтеся у вільний від навчання час?

Читаю, гуляю, малюю. Зараз просто не дуже багато часу, бо скоро сесія, та й загалом за весь період навчання його небагато. Якщо є вільний час, витрачаю його на зустрічі з друзями або на хобі.

Як ви розумієте щастя — чим воно є для вас? Якщо зазирнути в соцмережі, там можна побачити стандарти, які люди закладають у це поняття, певні планки, до яких варто дотягуватися. Таке враження, що існує якийсь універсальний формат. Але яким є ваше особисте визначення щастя?

Щастя — це задоволення своїм життям, задоволення тим, ким ти є, розуміння, що в тебе є цілі і ти знайдеш сили їх досягти. Загалом щастя — це розуміння того, що ти ще чогось прагнеш і можеш цього досягти. А ще, як я вже казала, щастя — це вміння насолоджуватися життям, моментами, людьми, які тебе оточують.

Чи можете назвати себе щасливою людиною?

Так, дійсно можу вже зараз.

Якою ви хотіли б бачити Україну? Чи пов’язуєте з нею своє майбутнє?

Гадаю, так. Напевно, тому я і залишилася. Адже в мене була думка: якщо я залишуся, то хочу створювати тут щось добре.

Хотілося б, аби суспільство ставало свідомішим і загалом ситуація покращувалась. Почнемо з незалежності, почнемо з того, що хотілося б, аби люди були добрішими і більш критично мислили. Це важливо. Хотілося б, щоб Україна викликала інтерес у інших країн не тільки тому, що їй треба допомогти, а й тому, що українці — добрі, талановиті, сильні люди.

Що вам в українцях видається найсильнішою характеристикою?

Мені здається, гумор, бо після кожного колапсу чи якоїсь масштабної та небезпечної ситуації соціальні мережі переповнюються мемами. Тому, гадаю, гумор, моральна стійкість і вміння викручуватися.

А що б ви змінили в сфері освіти? Бо ви вже можете порівняти і державну освіту, і приватні заклади.

Хотілося б додати більше профорієнтації, тому що її, по суті, немає. Я чула, що останнім часом почали готувати проєкти, аби вводити її якраз для 10–11 класів. Але коли я навчалася в школі, у нас були просто уроки і суцільне зубріння. Хотілося б, щоб додавали практику і дисципліни для розвитку особистості. Було б добре впровадити спільні шкільні проєкти, аби діти навчалися більше комунікувати один з одним і приймати різні ролі.

Розумію — не тільки академічна частина, а й розвиток особистості. А що саме в плані профорієнтації дав «U: maker»?

Завдяки «U: maker» я зрозуміла, ким хочу бути. Збагнула, що мені подобаються тексти і мода.

Яким чином ви це зрозуміли?

Бо в «U: maker» я почала писати свою книжку. Закінчила вже не тут, але почала в ліцеї, де мене дуже підтримували — це був мій особистий проєкт, яким зі мною активно займалися.

Щодо моди — у той час вирішила записатися на дизайнерські курси і з’явилося натхнення спробувати себе в цьому. І це натхнення з’явилося, як я вважаю, завдяки праці з моєю порадницею Анастасією, адже ми приділяли цьому чимало часу.

Що б ви сказали тим, хто поки що розмірковує, чи варто йти в «Спільношколу», в «U: maker»? Що вони можуть тут для себе взяти?

Гадаю, спочатку варто вирішити: їм потрібен саме академічний розвиток чи все-таки особистісний і профорієнтаційний? Адже якщо в самої дитини немає поклику навчатися, мотивації вивчати більше матеріалу, то в «U: maker» її ніхто не підштовхуватиме насильно. Але якщо людина дійсно розуміє, що готова ухвалювати рішення самостійно, шукати мотивацію та цінує профорієнтацію й особистісне зростання — бо цього в ліцеї дуже багато, — тоді можна сміливо йти в «U: maker».

Що б ви побажали чи порадили тим, хто зараз закінчує «U: maker»?

Активізуватися у студентському житті і не боятися заводити нових друзів, вступати в різні гуртки в університеті, бо університет — не тільки про навчання. Він про комунікацію теж.

Отже, емоційний інтелект також має значення?

Так, звісно. Адже можна вийти з універу чудовим спеціалістом, наприклад, IT-програмістом, але якщо ти не здатен нормально комунікувати з людьми, то не зможеш вдало презентувати себе на співбесіді перед HR-фахівцем. Навіть якщо ти дуже-дуже розумний.

Наостанок запитаю про дещо глобальне: можливо, ви знайшли відповідь у свої 18 — у чому сенс життя?

Гадаю, цього я не зрозумію навіть у 40–60 років. Моя філософія проста: я проживаю щодень із певними планами, але не отримую завищених очікувань від кожного дня. Я не шукаю надскладного сенсу в тому, навіщо існую, навіщо мені жити і до чого веде моє життя.

Де можна придбати вашу книжку?

Можна на моїй сторінці в Інстаграмі https://www.instagram.com/diana_._pika?igsh=bzVoOTVsNnBlc2Zp

Чи хотіли б ви щось додати насамкінець? Можливо, побажання чи меседж до світу або для «U: maker»?

Я завжди повторюю: треба не боятися пробувати себе у всьому, до чого є інтерес. Краще спробувати, ніж жалкувати. Варто пробувати і не боятися!