Буквально рік тому Роман Головко закінчив навчання в «U: maker Academy». За рік перерви він встиг вступити до престижного коледжу в США, де планує вивчати політичні науки, захопився кулінарією та грою на піаніно, а ще — відвідав безліч розвивальних заходів. У цьому інтерв’ю наш випускник не тільки розповідає про свій шлях до омріяних цілей, а й дає чимало надихаючих порад тим, хто готується починати доросле життя.

Це твоє перше інтерв’ю?

Та ні, не перше. Але не те щоб я якось готувався… Я вважаю, що найкращі відповіді — це ті, які ти не готував заздалегідь, а просто чесно висловив те, що на думці. А так — ні, не перше. У мене брали інтерв’ю і минулого року, це було також для «U: maker», щось на кшталт останнього слова випускника. І ще були випадки.

Зрозуміло. Скажи мені, Ромо, що ти зрозумів про життя за рік після випуску з ліцею?

Насправді, після ліцею у мене був так званий «ґеп-рік». Це коли ти береш рік перерви без вступу в універ і витрачаєш його на те, що хочеш. Але я використовував цей час для того, щоб подаватися в США. І тому пів року, до грудня, у мене була активна робота з подачі заявки. Я складав дуже багато тестів, робив проєкти, ходив на конференції. Створював своє портфоліо, щоб змогти себе «продати» університету — аби мене взяли і побачили, що я цікава людина і щось роблю в житті, а не тільки гарно навчаюся. Це було дуже складно. Я би сказав, що найбільше я навчився розставляти пріоритети. Мені дуже допомогла саме моя наполегливість, бо я людина завзята: якщо я щось хочу зробити, то просто сам піду і зроблю це.

Коли у тебе є чітка ціль, яка впливає на половину твого життя, на те, скільки грошей тобі дадуть на гранти, куди ти взагалі вступиш і якою буде якість навчання, і ти розумієш, що залишаєшся наодинці з цим — то тільки твої дії дають певний результат і ніякі інші. І саме в такому становищі ти усвідомлюєш, що треба вміти розставляти пріоритети, вибирати — наприклад, три години позайматися англійською мовою чи піти з пацанами гуляти. Чи, наприклад, треба якось оптимізувати свій час, щоб ти не вставав о 12-й дня, а прокидався о восьмій ранку, бо так можеш зробити більше. Ти починаєш цінувати такі речі, як сон, починаєш замислюватися над своїм здоров’ям, бо це все на щось впливає. І якщо брати оці перші пів року, то розставляння пріоритетів — це найбільше, чого я навчився.

Останні пів року, з моменту, коли я вже вступив, я почав дуже цінувати кожен день, кожну годинку, кожну хвилинку. Особливо коли у тебе дуже багато вільного часу. У мене ж зараз ні навчання, ні додаткових занять — лише тренажерний зал, поспати, поїсти, піти погуляти. Для мене спочатку було шоком, що ти встаєш зранку, а тобі взагалі нікуди не треба йти. Ти сам повинен заповнювати свій день. Я почав експериментувати, вивчати нові рецепти, готувати якісь нові страви. Насправді, я почав робити те, на що у мене не було часу, коли я навчався у школі.

Раніше у мене не було часу, наприклад, на те, щоб пограти на піаніно, або пройти якусь гру, яку я давно хотів, або піти на шоу чи концерт, який мріяв відвідати. А тепер, за останні пів року, у мене дійсно є час просто робити саме те, що мені подобається. І я зрозумів, що дуже важливо правильно користуватися цим вільним часом, аби його не згаяти — не сидіти вдома, байдикуючи, а замислитися над тим, що ти хотів колись зробити, і просто це зробити. Бо це дуже приємно — робити те, що ти справді хочеш. Якось так виходить.

Ти дуже скромно згадав про майбутнє навчання в США, але куди саме ти вступив і ким ти будеш після цього навчання?

Я вступив у коледж, де колись навчався Стів Джобс, він називається Reed College. Це приватний навчальний заклад у штаті Орегон, місто Портленд — воно неподалік океану, з назви зрозуміло. Шанс вступу в такий коледж — відсотків двадцять. Отже, зі ста людей проходить двадцять. Він маленький — тут навчається десь до п’яти тисяч студентів. У цьому навчальному закладі мені дали грант у розмірі… зараз порахую… 65 тисяч доларів на рік. Тобто за 4 роки мені дають плюс-мінус 260 тисяч доларів гранту. Таким чином, коледж платить за мене — за моє навчання та проживання. Це не означає, що ці гроші перераховують мені на якийсь банківський рахунок, і це не зовсім стипендія. Але насправді, коли я починав підготовку до вступу, то не думав, що це взагалі можливо. Я гадав, що таке буває тільки у фільмах чи серіалах, де ось так можуть дати гроші, де взагалі за тебе заступаються.

Я вступив на політичні науки. Цей вибір був однією з багатьох можливостей. Спочатку у мене був фокус на політичні науки, бізнес-менеджмент, філософію або фінанси. Чому political science? Відповідь дуже проста: бо в цьому коледжі немає бізнес-менеджменту та фінансів, а філософію я не хотів обирати. Це був просто запасний варіант — понавчатися рік на філософії і перейти на інший напрям. Тут є саме так звані ліберальні науки (Liberal Arts), і з усіх мені найкраще підійшли політичні науки. Загалом, у політиці я не профі. Так, я відвідував дуже багато конференцій MUN (Модель ООН), вивчав історію і розбираюся в термінології, але я хотів піти на політичні науки саме для того, щоб покращити ці знання. Адже в майбутньому я б хотів працювати або у сфері політики, або у сфері бізнесу. Між ними є така професія, як лобіст. Це людина, яка захищає інтереси приватного бізнесу перед державою — отже, ти водночас і в бізнесі, і в політиці.

Взагалі, якщо говорити про ліцей, то «U: maker» допоміг мені зробити вибір: тут я багато всього пробував і відсіяв те, що мені взагалі не подобається, наприклад, Sales Management. Отже, я одразу викинув продажі зі списку. SMM я теж спробував і теж викреслив. Фізмат, хімбіо — все це теж не моє. Я зрозумів, що не хочу йти шляхом лабораторій чи вивчення якоїсь суто наукової теорії.

«U: maker» допоміг зрозуміти, що в мене дуже гарно виходить дебатувати, публічно виступати, і що моя професія повинна бути пов’язана саме з презентаціями, виступами. Це про ораторське мистецтво, але не зовсім. «U: maker» давав мені дуже багато курсів. Дуже вдячний Паші та Саші, які проводили для нас заміняння з дебатів, все це дав мені ліцей. І так я зміг зробити певний списочок, до якого увійшли політичні науки, бізнес, фінанси та філософія. Я подавався у 20 університетів, у кожному з них було щось своє. У якомусь був тільки бізнес, у якомусь — тільки фінанси, а в якомусь — усі чотири напрями одразу. І ось так випало, що пішов на політичні науки. За цією спеціальністю в моєму закладі буде лише бакалаврат. Отже, після чотирьох років мені доведеться шукати вже інший університет. Я планую закінчити магістратуру у сфері бізнесу та менеджменту і мати повноцінне студентське життя у цих двох сферах, тому що бачу себе саме в них.

Я так розумію, що ти будеш навчатися безпосередньо в Портленді, в офлайн-режимі? Чи тебе не лякає переїзд до іншої країни?

Знаєте, мене всі питають: чи лякає тебе поїхати самому в іншу країну? Чесно — так, лякає. Ну, і кого б це не лякало? Я їду повністю один, без сім’ї, у мене взагалі немає родичів у США, нікому мені допомогти чи щось для мене зробити. Всі ці питання медицини, моєї гігієни, купівлі одягу, фінансів — це тепер на мені. Це дуже велика кількість обов’язків. Можна сказати, що дитинство закінчилося, але саме тому я зараз намагаюся насолодитися ним по максимуму. Так, ця мандрівка мене лякає. Але, здається, не так сильно, як тих, хто про це запитує. Я не знаю чому, але для мене ця пригода — навпаки, якийсь драйв. Мені це цікаво. Знаєте, я, навпаки, дуже хочу спеціально поставити себе в середовище, де мені буде некомфортно. Я хочу кинути собі виклик, опинитися в некомфортних умовах, де треба адаптуватися, бо вірю, що саме через такі труднощі ми як особистості ростемо.

Адже якщо я буду сидіти тут, під крилом батьків, усе своє життя і чекати, щоб вони за мене всі питання вирішували, то я, звичайно, виросту, це нікуди не подінеться, але швидкість і ефективність цього росту будуть значно меншими. Мене буквально сьогодні мама запитувала: «Чи не страшно тобі їхати одному і чотири роки не бачити нас?». Я наводив як приклад те, як у давні, печерні часи вирощували дітей і перевіряли, чи вони вже дорослі. Їх кидали в ліс на місяць — якщо вибереться з лісу, значить, доросла людина. Не думаю, що це вельми влучний приклад (сміється). Але я хочу сказати, що мене дуже цікавит саме ця можливість побачити новий світ і навчитися всьому самому через подолання труднощів.

Так, у мене дуже гарна англійська, типу вау — у мене C1+, я склав TOEFL. Але ця англійська професійна, це англійська для наукової комунікації, для читання підручників — я все граматично і правильно вибудую, але я хочу навчитися англійської неформальної. Це новий менталітет, нові люди, це взагалі їхня жива мова. Знаєте, це як іноземець вивчив українську, приїхав в Україну, і ви одразу зрозумієте, що це не його рідна мова. А я би хотів за рік опанувати англійську саме з їхніми словами-паразитами, з їхнім сленгом — це все дуже великий челендж. Взагалі, на нашому першому потоці міжнародних студентів буде людей десять, і єдиний, з ким я познайомився, це хлопчик із Казахстану. Він — єдина людина, з якою я поки що можу комунікувати мовою, яку добре знаю. Це буде вкрай складно, але я дуже хочу прийти туди і довести сам собі, що зможу витримати всі ці обов’язки, навчитися менеджменту фінансів та часу, адже це вже буде суто на мені, без сторонньої допомоги. Все, що я зможу спитати у батьків, це: «Привіт, як справи?».

Це справді надихає, я тобі зичу успіху і впевнена, що в тебя все вдасться. Перший крок у невідомість зроблено, а далі вже виникне наступна сходинка. Скажи, будь ласка, якщо повернутися в часи «U: maker» (це поки що недавня для тебе історія), якими є перші три рандомні слова-асоціації, що спадають тобі на думку про ліцей?

Перше, що мені спало на думку, це… Зараз, я навіть не знаю, як це слово сформулювати… я вловив певне відчуття, до якого складно підібрати слово. Ось коли я прийшов у перший рік в «U: maker», для мене стало шоком, що там не навчаються за підручниками. У перші три місяці я благав, щоб мені дали підручник з української мови! Тому перше слово, яким би я описав «U: maker», це «крейзі» або щось нестандартне. Я би сказав, що «нестандартне» — саме те слово. Бо я людина, яка спочатку навчалася у звичайній школі на Виноградарі, потім я вступив уже в приватний ліцей, але все одно вони сильно не відрізнялися. Там були просто розумніші люди. І ось я потрапив до «U: maker» — це вже повністю альтернативна школа зі своїми сформованими цінностями. Тож для мене перше слово — це «нестандартне». Мені знадобився деякий час, щоб звикнути до цього середовища.

А друге слово, яким би я описав ліцей — це, певно, свобода. У десятому класі «U: maker» тільки стартував, і вони повністю тестували цю програму, всі ці свої нові фішки. У нас було дуже багато свободи — хочеш приходь, хочеш не приходь, усі обов’язки на тобі. Але ця свобода була прикольна, я відчував, що можу користуватися нею раціонально. І коли треба — я відпочивав, коли мені треба було щось робити — я робив, і використовував свободу досить нормально.

А щодо третього слова — маю вибір між «дружнім» і ще якимось. Звісно, я б сказав, що «U: maker» — дружнє середовище, але хочеться обрати цікавіше слово.

Можливо, неформальне?

Неформальне також. Зрозуміло, я й сказав «нестандартне» на початку, під цим можна мати на увазі й щось неформальне. Я був готовий до того, що коли прийду в цю школу, тут буде неформальність. Можливо, «прогресивне», я би так сказав.

Прогресивне в плані того, що як «U: maker» як школа і платформа розвивається, так і самі учні ростуть. Мені дуже сподобався досвід: коли ти пів життя навчався у звичайній школі Києва, де тобі забороняють щось вільно робити і не вчать, як користуватися свободою, а потім ти приходиш в «U: maker» і вже можеш раціонально її використовувати.

Прогресивне ще й тому, що самі учні з цією свободою вигадують собі розваги, на кшталт того ж Youth Club. Я бачив, які проєкти зробили мої друзі. Наприклад, проєкт «Зоря» — музичний фестиваль, а Стас свої подкасти записував. Це не про те, що воно на 100% має бути успішним, а про те, що середовище таке, де не тільки школа розвивається, а й її учні, і взагалі люди, які там працюють. Ми самі знаходимо собі щось, щоб розвиватися, а не просто йдемо за «сценарієм».

І це класно, як на мене, дуже прогресивно. Я згадую весь свій шлях в «U: maker» з десятого класу, коли це було ще таким трохи сирим середовищем, якому треба щось допрацювати. Як ми пережили одинадцятий клас, коли найняли нових людей. Місяць за місяцем ми робили більше, ми почали відвідувати конференції, у нас потужно стартувала профорієнтація, почалося багато лекцій, зустрічей з людьми — можна відчути цей крок вперед. І він стосується і школи, і тих, хто в ній навчається. Це не так, що тільки школа розвивається і щось дає учням, а учні самі створюють, і це класно.

Я розумію, що в тебе може бути дуже-дуже багато хороших, світлих спогадів про «U: maker», але якщо заплющити очі і пригадати якийсь найтепліший?

Найтепліший, я гадаю, пов’язаний з Пашею. Паша Лєбєдєв, який працював в «U: maker». Згадується, коли ми взагалі познайомилися: я просто підходив, вітався і все. А ось був день, коли він прийшов до нас в академ-кімнату і з ним почали говорити студенти. І я підійшов до нього, почав діалог, і це виявилося класно, тому що з ним було дуже легко говорити. Він не те щоб якось підлаштовувався під нас або щось подібне. Він просто говорить як є, життєвою мовою, без якихось формальностей. Він звичайна людина зі звичайними історіями. Після цього знайомства він зацікавився моєю ідеєю про вступ до США. Це людина, яка мені повністю допомагала весь одинадцятий клас і після його закінчення. Завжди підтримував. Це людина, яка мені постійно надсилала якісь івенти, щоб я зміг поповнити своє портфоліо. Паша навчив мене вести LinkedIn. І взагалі, він давав мотивацію, завдяки якій виникла ідея про Youth Club.

In general, найтепліші спогади в «U: maker» були саме тоді, коли ми працювали з Пашею. Звичайно, можна згадати, як ми тусили з однокласниками, але це, як на мене, банально. Адже тусять усі, і перераховувати всі наші гулянки було б досить дивно. Але найтеплішим спогадом з мого індивідуального досвіду стали саме розмови з Пашею і те, як щоразу, коли в мене опускалися руки, він міг мене поставити на місце і повернути мотивацію.

Круто. Слухай, а про що ти зараз мрієш? Маєш якусь глобальну мрію?

Взагалі, до концепту мрії я завжди ставився плюс-мінус скептично. Для мене це більше працює як ціль. Але якщо дійсно дати волю креативу, то мрію, певно, про те, щоб через чотири роки успішно завершити навчання на бакалавраті й вступити до Ліги Плюща на бізнес-менеджмент.

Це дуже амбітна мрія, хай тобі в цьому пощастить! А як би ти визначив щастя — чи можеш дати свою дефініцію? Що для тебя щастя?

Це скачок дофаміну (сміється). Але окей, якщо не душнити, то щастя — це стан, коли ти забуваєш про якісь проблеми, про те, що тобі треба зробити чи вивчити. Хоча, якби я десь працював і при цьому був щасливою людиною, це не означало б, що я забуваю про роботу.

Щастя — це коли ти займаєшся тим, що тобі подобається і приносить задоволення, саме пік задоволення, а не просто миттєву радість. Це може бути як звичайна прогулянка, так і весь твій лайфстайл. Щаслива людина — це людина, у якої лайфстайл такий, який її задовольняє майже на 100%. Якщо про роботу, то це коли ти робиш те, що тобі подобається. Коли тебя нічого не турбує — це також можна додати до щастя. Просто стан свідомості, де відсутній смуток, але це виведено на максимум, щоб не плутати з радістю. Світло — це відсутність темряви, тому нехай щастя буде відсутністю смутку, але викрученою на максимум. Коротше кажучи, фінальна, абсолютна, пікова форма радості. Дуже філософське питання.

Озираючись назад, якщо не брати саме академічні знання, які ключові навички чи якості ти взяв із «U: maker» у своє доросле життя?

Я гадаю, що перша якість, яку я взяв із «U: maker», — це відкритість до всього нового. Сюди входить те, що я не боюся пробувати щось невідоме і, навпаки, хочу йти туди, де є виклик. Бо до «U: maker» у держшколі була така тема, що ти навчаєшся в одній системі й у тебе нічого не змінюється. Тобі все там дають, і ти просто вчишся. А коли, як я казав, прийшов в «U: maker», то в цій нестандартності мені спершу було незвично. Але згодом я адаптувався. Саме ліцей почав підкидувати мені івенти, виступи, якусь креативну роботу, стільки всього нового! І не просто підкидував, а саме пояснював, чому це класно, чому це треба.

Спочатку я ставився до всього скептично, але брав участь у різних заходах і, зрештою, почав розуміти фішку цієї всієї ідеї. Коли вже і Паша підключився, і Саша — це навчило мене саме ось цієї відкритості. Це навчило мене бути відкритим до нового досвіду, адже навіть невдалий, але новий досвід теж має значення. Наприклад, навіть якась дуже нудна зустріч все одно чомусь навчає. І краще зробити щось без суперрезультату, ніж узагалі нічого не робити. Тому відкритість до нового — це дуже класно. І сюди можна додати, що відкритість до нового — це вихід із зони комфорту. Це теж напряму стосується цієї теми. Якщо ти не будеш виходити із зони комфорту, ніякого росту не буде взагалі — і фізично, і психологічно, на всі сто.

Друга якість, яку я взяв з ліцею, — певно, вміння слухати людей. «U: maker» покращив у мені цю навичку, бо у нас було дуже багато розмов. Якась проблема — розмова. Щось нове — розмова. Якась ідея — розмова. Дуже важливий аспект розмови — це не тільки говорити, а й слухати. У мене була ця навичка і до цього, я гадаю, як і в будь-якої людини, але саме «U: maker» її відточив. Адже коли я аналізую позицію іншої людини, то роблю це не тільки з ракурсу її користі чи вигоди, яку вона хоче отримати. Аналізую й те, що вона відчуває, чого вона хоче, що у неї болить. Я просто починаю більше слухати, менше говорити і менше вставляти якихось пустих слів. Тому саме вміння слухати людей і розуміти їх — цю навичку в мені посилив «U: maker». І взагалі — рекомендую розвивати її всім. Це дає багато, дуже багато.

Я би ще наостанок попросила побажати щось нинішнім випускникам «U: maker» чи загалом старшокласникам. Можливо, маєш конкретний меседж або пораду для тих, хто зараз закінчує школу чи ліцей і починає доросле життя?

Я би сказав: не бійтеся, просто не бійтеся по життю ступати туди, де страшно, не бійтеся пробувати. Це звучить так банально, ніби я людина, яка продає якісь інфокурси (сміється). Але реально — не бійтеся ступати туди, куди страшно. Краще піти туди, де лячно, там, може, разок схибити і повернутися, ніж просто стояти на місці. Бо ти все одно щось отримаєш із цієї спроби. Не бійтеся виходити із зони комфорту. Хоча, я знаю, у випускному класі вони реально роблять такі круті речі, що мої поради вже якось і смішно звучать.

І просто вивчайте нове завжди. Навіть якщо сидите вдома і маєте час на себе. Станьте Jack of all trades, хто в темі, той зрозуміє.

Далі — робіть те, що подобається. Коли є вільний час, як я казав, згадайте, що ви хотіли робити колись, коли на це не вистачало годин, і зробіть це. Вивчайте нові рецепти, підіть погуляйте з пацанами — просто робіть те, що приносить кайф. Не треба фокусуватися лише на навчанні або на чомусь одному. Треба мати баланс у всіх сферах життя. Це стосується і ваших вподобань, і ваших інтересів.

Я гадаю, остання важлива річ: варто знайомитися з новими людьми. Займайтеся нетворкінгом, знайомтеся. Насправді, навколо вас є дуже багато людей, які можуть вам чимось допомогти або сказати щось вартісне. І дуже класно знати таких людей. Ви можете обмінюватися досвідом. Можете просто класно проводити час. Можете зробити новий проєкт разом.

Ходіть на курси. Наприклад, на курси англійської в English Prime. Чи ходіть на якусь секцію. Ходіть у кафе, знайомтеся з ким завгодно. Що більше ви знаєте людей, то краще вам буде жити загалом. Не зациклюйтеся лише на одному колі друзів чи родині. Майте декілька кіл. Майте коло людей, з якими ви можете відпочити, і майте коло людей, з якими ви можете створити мегапроєкт, забабахати щось дуже розумне. У мене є такі кола. Я гадаю, в мене є чотири кола людей, з якими я спілкуюся, з якими веду дружбу. І в кожного з них справді є свої функції. Це набір людей з певними якостями. І саме завдяки колу дуже прогресивних, сильних людей я зміг вступити в коледж у США, бо ми були разом. Ми один одного підтримували, ми разом робили проєкти й обмінювалися досвідом. Я не міг з ними відпочивати, чесно. Інколи це було навіть так душно, що я взагалі вже не хотів відповідати нікому, хотів просто, до прикладу, піти в кафешку зі Стасіком. Але завдяки цим людям я зміг досягти мети.

Є така приказка, що людина — соціальна істота, і разом справді краще. Тому завжди знайомтеся з новими людьми. Намагайтеся приходити на якусь конференцію і відразу — страх переборов, підійшов, сказав: «Привіт, мене звати Андрюха», обмінявся інстаграмами, і все. Можливо, ви ще колись законнектитесь. Обмінюйтеся зв’язками, заводьте нові знайомства. Коли почнете навчатися в університеті, заведіть одразу якомога більше гарних, корисних контактів.

І просто розвивайтеся. За цей рік, коли я мав багато вільного часу, у мене виникло стільки нових хобі — мені просто хотілося спробувати себе в чомусь новому! Освоюйте нові навички. Стало нудно скролити ТікТок — підіть пограйте в теніс. Чи, до прикладу, підіть пограйте в баскетбол. Просто візьміть тиждень і позаймайтеся якоюсь активністю як експеримент. Ви можете просто досягти на ній beginner-level і все. Навіть якщо ви її кинете, робити щось нове — вже дуже класно. А в кінці у вас може назбиратися 100 навичок, хоч і на початковому рівні. Прикиньте, як круто можна буде заводити знайомства та мати змогу говорити про все! З цих ста парочку, може, й почнете розвивати вже до професійного рівня. Хто знає…

У мене це досвід із грою на піаніно, з кулінарією, з чим завгодно. Просто робіть щось нове — це справді приносить кайф, це класний відпочинок.

Хотіть. Багато хотіть. Хотіть усе, чого забажаєте. Хотіти — це круто і не жадібно! Наші цілі — це справжній двигун прогресу. Але не забувайте: якщо ви чогось хочете, треба щось робити для отримання цього і в жодному разі не здаватися.

І наостанок — просто моя улюблена фраза, яку рекомендую усім:

«Якщо хочеш бути зіркою — тобі треба палати».