Рік тому Тіма Ржондківський закінчив своє навчання в ліцеї «U: maker Academy». Нині юнак мешкає в Кракові, вивчає польську мову та готується до навчання в місцевому вузі, де освоюватиме підприємництво та менеджмент. Ми поговорили з нашим випускником про мрії, доросле життя та згадали навчання в «Спільношколі» та ліцеї.
Скажи мені, Тіма, де ти зараз фізично знаходишся?
Зараз мешкаю в Кракові, Польща.
Скажи мені, будь ласка, як тобі доросле життя? Чи ти вже встиг його трошечки посмакувати? Чи так ти його собі уявляв?
Взагалі, цікаве питання… Посмакувати ще, мабуть, не зовсім. Можливо, минув малий термін, щоб насправді це відчути, тому що я тут живу вісім місяців. Спробувати —спробував, але, я вважаю, найскладніше ще чекає на мене попереду. Тому станом на зараз можна сказати, що мені в кайфі, мені подобається. Часом може бути трішки складно, тому що забагато всього — якісь незвичні речі можуть з’являтися протягоммого дня і це все треба тримати в голові. А я тільки вчусь, тому може бути щось складно. Адже я ще не вважаю себе дорослим, не вважаю себе занадто відповідальним, можу помилятись — я собі це дозволяю. Ще не маю такого відчуття дорослості.
Як ти гадаєш, що в тобі самому змінилося за рік після випуску з ліцею: чи ти відкрив в собі щось нове, несподіване для себе? Чи побачив в собі щось таке, що раніше не бачив?
Я гадаю, що відчув більше свободи, на сто відсотків. Тому що я можу робити те, що я хочу, і мені не треба це нікому розголошувати. Я сам вирішую, що хочу зробити, і від мене стало більше залежати. Я зараз даю собі трішки в цьому простору, і це найкайфовіше, що я тут відчув.
А в цілому, то я ще насправді не починав вчитися в університеті через певні обставини, які склалися, коли я сюди приїхав. Адже просто ще не почався мій напрямок в університеті. Тож мені довелося щось робити інше — я вчив мову. І зараз залишилось буквально місяць-півтора і я вже складу цей екзамен з польської мови. А вже від жовтня почну вчитися в університеті. Це тут, в Кракові, на напрямку підприємництва і менеджменту. Тому зробив собі таку напів відпустку, можна так це охарактеризувати.Поки так.
А як ти обрав свій напрямок для навчання? Наскільки це усвідомлений напрямок для тебе? Чи це справді те, чим хочеш займатися в житті?
Стільки часу, скільки тут живу, я вважаю, що це мій найусвідомленіший вибір, який я взагалі колись робив. Тому що в мене було достатньо часу на подумати, на вибір вже після закінчення ліцею. На початку я йшов на міжнародні відносини. Але через те, що не розпочалося моє навчання, я мав ще час на подумати, і я почав розглядати купу різних варіантів, купу різних університетів і в Кракові, і не в Кракові, у Варшаві — взагалі всюди. І я точно одразу визначився з мовою — я зрозумів, що хочу навчатися англійською.
Мені подобається спілкуватися польською, я можу вільно це робити, але я хочу навчатися англійською мовою, тому що ці знання я можу потім передати взагалі будь-кому. Тим паче, англійською мовою навчаються люди з усього світу, можна так сказати, і так я можу зустріти багато класних людей — не тільки поляків. Адже на моєму напрямку, я вже дізнався, навчаються люди і з Китаю, і з Японії, і з Туреччини. Тому, я гадаю, буде цікаво. І вибрав я, врешті-решт, підприємництво і менеджмент, тому що для мене це більш такий прикладний напрямок, порівнюючи з міжнароднимивідносинами.
У мене є знайома, яка закінчує «міжнародні відносини» теж в Польщі, в тому самому університеті, в який я вступив. І з того, що вона каже, я зрозумів, що вони вчать купу-купу різних речей. І це дуже складний напрямок, тому що ти на шляху всього навчання змінюєш купу сфер, купу ідей, і треба якось це все комбінувати, щоб в тебе склалась ця картинка, а це дуже складно. І я зрозумів, що це не дуже мій варіант, тому вибрав підприємництво і менеджмент, бо мені це ближче.
Все життя, що я вчився у «Спільношколі», потім у «U: maker», робив купу-купу різних проєктів і серед них бізнес-проєкти. Я розумію, як це працює, як працювати в команді, я вмію працювати в команді, я вмію керувати командою. Я гадаю, що за стільки років навчився це робити — я відчуваю себе комфортно в праці з людьми. Тому це були такі аргументи для вступного інтерв’ю, яке я пройшов. Тож, я вважаю, це класне рішення. І, я думаю, що в мене піде.
Ну, я тобі бажаю удачі і в навчанні, і в подальших проєктах. А як ти гадаєш, чи важливо, щоб людина відразу знала, ким вона хоче бути, коли виросте? Я відчуваю, що ти впевнено бачиш свій напрямок, але трапляється, що не всім це дано. Але наскільки це важливо — одразу знати свою сферу?
Це взагалі неважливо. І ви дуже сильно помиляєтеся в тому, що я одразу знаю, куди хочу. Не одразу, взагалі не одразу. Коли я ще був у школі, то 10 років грав у футбол і дуже надіявся і вірив, що я стану професійним футболістом, що буду грати за Динамо.
Але так сталося, що я перегорів від цього. В житті так трапляється — навіть за один місяць все може змінитися. І тому я думав про дуже багато речей і був невпевнений навіть в тих самих міжнародних відносинах.
Одна з цілей «U: maker» — це, щоб людина свідомо вийшла в дорослий світ і розуміла, що їй робити. Але насправді за такий короткий термін часу це дуже складно. Тому що окрім того, що ти робиш якісь проєкти, шукаєш себе, тобі ще треба закрити академічну частину. Ну, і це теж великий пласт, а ще є НМТ, всі ці екзамени, вступні екзамени, мовні екзамени… Хтось вступає в Америку, наприклад, Рома — там взагалі скільки всього робити. І тому два роки — це, насправді, дуже малий термін.
Я спілкувався на цю тему з Вітою, і я з нею згоден, що два роки це, насправді, мало. До прикладу, у Європейському Союзі в ліцеї навчаються по чотири роки — це вже такий термін, за який ти реально можеш щось спробувати, причому дуже багато всього, і реально визначитися. Тому це дуже такий супер експрес, експрес-можливість знайти себе. І «U: maker» на 100% мені в цьому багато дав, тому що завжди були якісь можливості — хтось приїде, хтось розповість про щось цікаве…
Потім ти приїдеш додому з цими думками і щось для себе візьмеш. Наприклад, прийшов якийсь власник банку і він тобі розповідає, як працюють певні процеси в банку. Це такий дуже простий приклад. Потім ти приходиш і міркуєш: ось він розповів про те, іте, і те — тобі це цікаво? Ні? Добре, тоді не розглядаємо. І так через цю купу-купузустрічей і різних цікавих людей, яких ти зустрічаєш, в тебе формуються вже якесь бачення.
Але все одно цей процес дуже довгий, і тому мені пощастило, що я взагалі визначився, що хочу переїжджати сюди, до Польщі, зрозумів, що я переїду і буду жити сам. І тому це не обов’язково, щоб людина одразу знала, що вона хоче робити, адже це взагалі дуже складно.
Скажи, будь ласка, якщо згадувати «U: maker», які би три перші рандомні асоціації прийшли тобі в голову?
Перше — це люди. Друге — це досвід. Третє — це родина, напевно.
Родина?
Я би так сказав. Родина — тому що для мене дуже-дуже значать ці люди, яких я зустрів. Якщо порівнювати з державною школою, там кількість людей більша. Тож на всіх поділити цю любов набагато складніше, ніж в такому нашому маленькому світі, в якому ми навчались і знаходились.
Для мене це залишило дуже велику кількість різних історій і емоцій. І я би сказав, що я відчував родинну атмосферу — завжди протягом цього навчання.
Я розумію, що спогадів може бути дуже багато, але якщо згадати щось найтепліше про навчання?
Згадується про «Спільношколу». Був 2021 рік, я був в 7 класі, тоді ще працювала Анна Усова, вона була моєю найулюбленішою вчителькою. Її на 100% всі знають. Я пам’ятаю був один тиждень, коли в мене було мільйон боргів, просто дуже багато боргів, і я з нею сидів. Анна мені виділила реально 3-4 дні, коли вона зі мною сиділа по кілька годин на день і робила зі мною задання, щоб я закінчив рік. Для мене це така дуже визначна річ, адже реально — вона була дуже зайнята, адже була академічним куратором в багатьох класах. Але вона мені виділила цей час, щоб я зміг закінчити клас і піти далі. Це перше, що мені приходить в голову. І я це дуже добре пам’ятаю.
Вагомий спогад. Дякую, що поділився. А як ти гадаєш, вже озираючись назад, що ти взяв із ліцею найважливішого? Можливо, якісь якості чи знання, чи навички:що для тебе, зрештою, стало важливим?
Я гадаю, що це тайм-менеджмент. Бо тут, все-таки, кількість і об’єм роботи більший, ніж у школі. Виходячи з ліцею, я зрозумів, що можу сказати, що вмію розпоряджатись своїм часом. У нашому сучасному світі, як на мене, це найважливіші якості, які можна здобути. Мені здається, що уміння володіти часом — це те, щореально потім допомагає протягом всього життя.
Тому що в тебе є академічна частина, 12-й клас, тобі треба закінчити математику, якісь теми, ще є українська… Потім ще підготовка до НМТ і ти щось робиш в цьому напрямку, готуєшся до історії. А ще з англійської треба щось поробити. Є репетитор з англійської, я готуюся до екзамену, але паралельно ще є якісь предмети. І це все треба завершити позитивно. Це був такий успіх, мені здається, що я з цим добре дав собі раду.
І тому я вважаю, що з самого ліцею я взяв тайм-менеджмент.
А ще я би сказав, що це люди на сто відсотків. Я взяв із собою у це нове життя класних людей з ліцею, які теж зі мною в один і той самий час увійшли в дорослість.
Ми протягом цього часу ділилися своїми враженнями, чимось важливим, якимись історіями. І це все класно підтримувало мій ментальний стан. Тому що я не один тут стикаюся з цими першими проблемами — у всіх вони є. І тому, мені здається, що це надзвичайно цінно.
А скажи, будь ласка, Тіма, чи є у тебе якась мрія? Про що ти мрієш? Можливо, щось особисте, можливо, щось глобальне?
Ну, одна мрія на сто відсотків є. Це мрія ще з дитинства. Я мрію купити мамі власний острів. Бо вона хоче. Я хочу купити мамі острів — ось, це моя мрія.
Я буду йти до цієї мрії — не знаю, коли це станеться. Тому що я навіть зараз не працюю. Ну, бо не хочу… Просто в мене є гроші, щоб жити. Тому я не хочу витрачати цей такий золотий час. Я знаю, що потім треба буде працювати, і я піду працювати. Зараз немає такої потреби. Але це така головна ціль, яку я точно знаю, мабуть, з років 10-ти, 12-ти — одного дня я куплю мамі острів.
А якщо говорити щодо мрії про світ… В якому світі тобі хотілося б жити? Що би ти покращив у нашому світі?
Я би хотів жити в світі без війни. Взагалі, це таке трохи утопічне бажання. Але все одно, війна — це безглуздя. І я хотів би, щоб в людині була справжня любов. А не якісь такі…
А ще я б дуже хотів, щоб світ жив без соцмереж. Тому що я сам від цього трохи страждаю. Ну, бо часто буває таке, що витрачаю на це час. І це так безглуздо, так безсенсово. Мені здається, що без цих всіх корпорацій — Instagram, TikTok, всього цього… Звісно, соцмережі якимось чином розвивають, наприклад, котрийсь бізнес. Може, це запитання в цілісності. Але це все дуже погано впливає на ментальний стан людей і на самооцінку. Тому я не хочу, щоб це було в нашому житті. Тому що я вважаю, що люди більші за те, що показують там. Ось ці дві речі є моїми глобальними мріями.
Я розумію, про що ти. Добре, нехай збудеться. Скажи, будь ласка, що для тебе персонально є щастям?
Щастя — це коли ти просто ні про що не думаєш, просто ні про що не мислиш. Ти просто знаходишся і відчуваєш всередині любов і злагоду. Мені здається, оце щастя.
І при цьому ні про що не думати, просто відчувати, знаходиться.
Якесь, я б сказала, медитативне визначення.
Ну, можливо. Це відчуття. Це таке саме відчуття, як і смуток, як і гнів. Це те саме відчуття. Я його так бачу. Ні в чомусь матеріальному, мені здається. Це просто відчуття.
Що би ти зараз сказав нинішнім випускникам «U: maker», Спільношколи —можливо якісь побажання, поради з висоти твоїх років, можна сказати.
Я побажаю всім удачі з усіма екзаменами, з усім. Удачі, щоб усі вступили у гарні ВНЗ.
Але можу сказати, що від цього не залежить ваше життя. Я б сказав, що навіть якщо щось піде не так — це життя. У ньому все стається. Не треба перейматись через якісь ситуації, негатив. Не треба стресувати. Бо стрес ніколи не допоможе. Ви більше проживете, якщо не буде стресувати.
Мені здається, що до всього треба ставитися дуже просто. Не перебільшувати і не робити з мухи слона, просто в голові хвилюючись за НМТ. Якщо я не здам, то буде так. Якщо я здам, буде супер, але це складно. Не варто хвилюватися за все, що ти собі надумаєш — це тільки відволікає тебе від того, де ти знаходишся зараз. Я не бачу сенсу взагалі заходити в це і жити в цьому майбутньому, коли ти ще на етапі підготовки. Навіщо переживати за результат, коли ти ще там не знаходишся? От в тому кабінеті, при комп’ютері. Ну, навіщо переживати? Тому, я гадаю, що варто забути про цей стан переживання взагалі. І жити життя. І все. Ось така порада.
