Розмова з Вітою Гуменюк, директоркою Академії U: maker
Старша школа десятиліттями була місцем підготовки до випускного іспиту (наразі – НМТ), вступу в університет, а головне – до дорослого, самостійного життя. Звісно, сучасний світ вимагає змін. Якою ж має бути сучасна старша школа, щоби найкраще відповідати інтересам та запитам самих старшокласників і водночас викликам сьогодення?
Ми поговорили про це з очільницею ліцею – людиною, яка від самого початку запуску була в усіх процесах й безпосередньо курувала втіленням ідей, закладених в концепцію старшої школи нового формату, Анастасією Киреєвою-Кислинською, фундаторкою усієї освітньої екосистеми Спільношколи.
Віто, повернімося в точку старту, червень 2023 року. Як все починалося?
В. Я познайомилася з Анастасією в межах своєї дослідницької роботи під час навчання на PhD програмі в Могилянці ще влітку 2022 року. Тоді я вивчала фактори освітніх середовищ, які уможливлюють агентнітсь учнів. На той момент мене вразила прогресивність принципів, а, головне – практик, що вже впроваджувалися в просторі Спільношколи.
Знаковою для мене була одна з наших наступних зустрічей у квітні 2023, під час якої ми говорили про старшу школу. Адже на той момент Анастасія вже сформулювала концепт Академії U: maker. Мені сильно резонували думки Насті. Вона говорила про те, що:
“Старша школа — це квінтесенція всієї освіти дитини, її підсумок та край, за яким вже починається доросле життя самостійної особистості. Головна ідея — дати молодій людині простір, час і підтримку, щоб за ці два-три роки вона почула свій поклик. Не отримала готову відповідь — а знайшла запитання, яке її справді хвилює.”
Віто, а ви коли зрозуміли, що це – ваше?
В: Чесно кажучи, я довго йшла до цього через власні трансформації, кризи, пошуки — і особистісні, і професійні. Мене все життя цікавило питання: “Як залишитись собою в системах, які гнітять?” Але ще більше – “Як вибудовувати середовища, що, навпаки, уможливлюють різність кожного з нас, дозволяють проявляти свої індивідуальні якості, й водночас залишатися частиною спільности?” Я думаю, що опинилась у цій ролі дуже послідовно, хоча і зовсім неочікувано для себе. Такі речі неможливо спланувати.
Три роки практики позаду — чи підтвердилася ідеї, що закладалися в основу підходу?
Безумовно. Цікаво, що я зіткнулась із тим, чого зовсім не очікувала на початку: виявляється, свобода вибору – це не полегшення, а дуже непростий й непередбачуваний внутрішній процес. Я щиро вірила, що якщо ми дамо молодим людям можливість обирати, пробувати різне, рухатися власним маршрутом – їхні досвіди будуть “фонтанувати”. Моє велике здивування було в тому, що зустріч зі своїм покликанням – це насправді зустріч із собою в дії. А вона майже завжди вимагає вразливості: готовності не знати наперед, помилятися, передумувати, бачити свої реальні сильні й слабкі сторони, а не уявлення про себе.
Більше того, я зрозуміла, наскільки сам процес вибору є дискомфортним. Ми часто думаємо, що людина обирає, коли “готова”. Але насправді ми зазвичай починаємо обирати лише тоді, коли власна невизначеність уже стає дорожчою й болючішою, ніж сам процес вибору. Бо вибір обов’язково призводить до наслідків і до втрати інших варіантів. А ще він змушує взяти на себе відповідальність за результат. До такого не всі готові.
Ми маємо справу з подвійним дискомфортом: з одного боку — тривога від великої невизначеності, з іншого — тривога від необхідності визначатися й діяти. І там, і там — непросто. Значно легше отримати готову інструкцію: ким бути, куди вступати, що “правильно”, як рухатись далі. Тоді ніби менше ризику зіткнутися із собою справжнім.
Але ми створювали цей простір не для того, щоб зробити людині комфортно прямо зараз. Ми створювали його для того, щоб людина почала рухатися до себе й навчилася роботи вибір. І для мене ця ідея досі залишається фундаментом. Бо я сама дуже довго жила “успішно” – з огляду на зовнішню оцінку, на очікування, на правильність. Але всередині не відчувала живості. І коли я нарешті знайшла те, що мене надихає й що відгукується, – я зрозуміла, наскільки це інша якість життя. І мені дуже хочеться, щоб молоді люди мали шанс зустрітися з цим раніше, ніж це сталося в мене.
Батьки часто кажуть: нехай спершу здобуде «базу», а пошуки себе — потім. Що ви на це відповідаєте?
В: На мою думку, поняття бази в сучасному світі кардинально змінилося. Для мене база — це здорова, психоемоційно зріла особистість, яка в будь-яких обставинах орієнтується на себе і розуміє свій курс. Академічні знання — це вже інструмент цієї людини, а не навпаки. Це як збиратися в дорогу, не знаючи, куди їдеш, — і пакувати валізу навмання: літній одяг чи зимовий, сандалі чи чоботи? Без розуміння напрямку будь-який багаж може виявитись зайвим. Коли людина розуміє, куди рухається, — знання, мови, компетентності набуваються природньо, завдяки внутрішній мотивації. І тоді немає проблеми з лінню чи небажанням, бо людина розуміє, навіщо це їй.
Ми живемо у світі, що змінюється набагато швидше, ніж ми за ним встигаємо. База перемістилася — із зовнішніх критеріїв у внутрішні. Ми не можемо підготувати підлітка до конкретного світу. Але можемо навчити його пізнавати себе, адаптуватися і бути автором власного життя. Це як у Льюїса Керролла: «А куди мені звідси йти?» — питає Аліса. «Це залежить від того, куди ти хочеш потрапити», — відповідає Чеширський Кіт. Коли людина розуміє, куди рухається, — тоді включається найпотужніша – внутрішня – мотивація, яка в свою чергу вже забезпечить все необхідне для розвитку: знання, мови, компетентності.
Реформа профільної старшої школи зараз у всіх на вустах. 2027 рік — умовний рубікон. Ви союзники цієї реформи?
Слова реформи написані правильно — у законі про освіту мета чітка: всебічний розвиток кожної особистості, людиноцентризм. Анастасія, до речі, брала участь в обговореннях іще в 2014 році, коли формувався задум «Нової української школи». На рівні концепції НУШ та чинних законів — все добре. На жаль, дії виконавчого органу саме у реформуванні старшої школи йдуть в іншому напрямку.
Коли ми переходимо від концепції реформи старшої профільної школи до реальності її впровадження — виникає дуже непростий дисонанс. Система очікує, що молода людина має обрати профіль ще до входу в старшу школу. Але ми щодня працюємо з підлітками й бачимо: для більшості з них це не питання бажання, а питання того, що вони ще не мали достатньо досвіду, щоб навчитися робити усвідомлений вибір.
І це підтверджують не лише наші спостереження. Минулого року Фундація Олени Зеленської провела масштабне дослідження “Індекс майбутнього: професійні очікування та розвиток підлітків в Україні”, яке охопило понад 10 тисяч підлітків 13–16 років та їхніх батьків. Один із найважливіших висновків для мене: близько 70% підлітків не можуть назвати бажану професію. І водночас 82% оптимістично бачать своє майбутнє. Тобто проблема не в тому, що молодь “не має амбіцій” чи “нічого не хоче”. Проблема в тому, що сучасний світ став значно складнішим, а процес самовизначення – довшим і менш лінійним.
Тому, коли підліток перебуває у стані розгубленості, тривоги й пошуку, а система в цей момент каже: “обирай зараз” – це створює дуже сильний внутрішній тиск. Мені здається, тут важливо чесно поставити собі питання: чи достатньо ми як дорослі підготували молоду людину до такого рішення?
У Академія U: maker ми дивимося на вибір інакше. Для нас вибір – це не одноразове рішення й не точка. Це процес: через досвід, проби, дію, рефлексію, перегляд себе. І цей процес має свою динаміку – з уповільненнями, сумнівами, регресом, новими відкриттями. Людині потрібен час, щоб зустрітися із собою в реальності, а не лише з очікуваннями про себе.
Тому для мене головне питання реформи – не лише в мережі закладів, кількості учнів чи профілів. Це важливо, але в центрі має залишатися сам учень як суб’єкт власного життя. Бо єдина справжня якість освітнього середовища – це його здатність відповісти на потреби конкретної людини, яка в нього заходить. Не “середнього учня”, а живого підлітка – зі своїм темпом, сумнівами, інтересами й потенціалом.
Тож як ви працюєте на практиці, щоби впоратися з усім різноманіттям запитів молодих людей? Скільки у вас профілів?
В: Дизайн освітньої програми Академія U: maker ми будували навколо дуже простої, але для системи освіти досі нетипової ідеї: скільки в нас учнів — стільки може бути освітніх траєкторій. Ми свідомо не закладали жорсткого поділу на “академічних” чи “професійних” дітей. Бо реальна людина значно складніша за будь-яку типологію.
Саме тому вибірковий компонент у нас є не декоративним доповненням до “основної” освіти, а її важливою частиною. У 10 класі він займає орієнтовно 30% навчального часу, а в 11 — близько 40%. І це не лише про академічне поглиблення дисциплін. Підліток може пробувати як академічне, так і професійне спрямування — або поєднувати їх у власній пропорції. Для когось це буде поглиблена підготовка до міжнародних іспитів чи вступу в університет, для когось — практика в реальному середовищі, проєкти, опанування професійних навичок, знайомство з професіями, робота з менторами. А для багатьох — рух між цими двома полюсами, поки не з’явиться внутрішнє відчуття “моє”.
І для мене щоразу це дуже сильний досвід — спостерігати, як молода людина проходить шлях від розгубленості, внутрішнього застрягання, іноді навіть зневіри в собі — до появи суб’єктності: впевненості, мотивації, власних рішень і конкретних цілей. Але це майже ніколи не стається через “правильну пораду” чи готову відповідь від дорослого.
Тут я не можу не згадати про профорієнтацію. Для нас профорієнтація — це не окрема послуга й не одноразове рішення. Це і є шлях самовизначення та пошуку свого покликання. Якщо вдуматися в саме слово “орієнтація”, то воно ж про пошук власного напрямку руху. Не про отримання готової відповіді від когось більш “компетентного”, а про поступове формування внутрішнього розуміння: хто я, що мені відгукується, у чому я живий, у який бік хочу рухатися далі.
І тут ми певною мірою йдемо супроти мейнстріму на ринку. Бо дуже часто профорієнтація — у тому числі в очікуваннях багатьох батьків — зводиться до серії консультацій чи тестів, результатом яких стає звіт від зовнішнього консультанта: “вам підійде це або це”. Але ми не віримо, що людину можна “визначити” назовні, особливо у 15–16 років, коли вона ще активно формується.
Самовизначення неможливо делегувати або замовити. Його не можна пройти замість когось.
Саме тому в Академія U: maker це відбувається через тривалий процес зустрічі із собою в дії: через щотижневу індивідуальну роботу з порадником, практичні діяльнісні проєкти, знайомство з професійними середовищами, менторство, рефлексію, через досвід успіху й помилок. Форми можуть бути різними, але суть одна: людина має пройти цей шлях сама — поруч із дорослими, які не підштовхують і не визначають замість неї, а супроводжують.
І, мабуть, найважливіше — ми не ставимо за ціль якомога швидше “закрити питання майбутньої професії”. Для нас значно важливіше, щоб молода людина навчилася чути себе, робити вибір, витримувати невизначеність і поступово ставати автором власного життя. Бо професії можуть змінюватися багато разів. А здатність розуміти себе й свідомо будувати власний шлях — залишається.
Якими ви бачите наступні кроки розвитку Академії U: maker?
Ми вже рухаємося до значно більшого, ніж просто старша школа нового формату, запустивши “неліцейний” освітній продукт для молоді 15-25 років ‘U: Decide ( Супровід твого самовизначення). Тому в найближчому майбутньому бачимо Академію U: maker як простір для молоді, який стає точкою зустрічі майстерності, досвіду, ідей і ресурсів — середовищем, де молода людина може не лише шукати себе, а й отримувати реальну підтримку для втілення власних задумів у життя. Бо самовизначення для нас — це не розмова “про майбутнє”, а дія. Це спроба створити щось своє, взяти відповідальність, пройти шлях від ідеї до реалізації поруч із людьми, які готові підтримати.
Тому сьогодні ми дедалі більше думаємо про розвиток середовища, яке поєднуватиме супровід самовизначення, спільноту професіоналів і менторів, а також людей та організації, готові інвестувати в молодіжні ініціативи. У певному сенсі це рух у бік моделі, де освітній простір зустрічається з лабораторією ідей, майстернею та соціальним бізнес-інкубатором — місцем, де молоді люди можуть не лише мріяти, а й отримувати ресурси для перших реальних кроків.
І водночас для нас надзвичайно важливий суспільний вимір цього середовища. Після всього, що вже пережила і досі переживає Україна, питання інтеграції, адаптації та соціалізації молоді стає не менш важливим, ніж академічні результати чи професійний успіх. Ми віримо в спільнотність як основу сильної країни — у здатність дуже різних людей взаємодіяти, творити разом, брати відповідальність за спільне майбутнє. Тому для нас розвиток молоді — це завжди водночас і розвиток України як сильної, суб’єктної, незалежної держави.
Розмову провела Тетяна Копайгородська, менеджерка з партнерств ГО “Новий формат освіти”
Академія U:maker – старша школа нового формату (10–11(12) класи) і простір для молоді 15–25 років в освітній екосистемі Спільношкола. Сайт: umaker.academy
